Редакційна зі „Свободи“ (22 лютого 2019 року)
Сьогодні виповнюється 125 років від дня заснування Українського Народного Союзу на північно-американському континенті. Саме з того дня бере свій відлік історія української громади у США. Тобто з моменту – застановімося над цією думкою – свідомого об’єднання прибульців з різних українських країв у спільну громадсько-допомогову організацію задля подвійної мети – задля легшого й успішнішого входження в абсолютно нове для них‚ абсолютно інакше американське суспільство‚ і водночас – задля збереження своєї етнічної ідентичности.
Відомо‚ що перші шукачі ліпшої долі з Галичини‚ Закарпаття‚ Буковини ступили на американську землю ще наприкінці 1870-их років. Окремі українці навіть раніше. Скажімо‚ киянин отець Андрій-Агапій Гончаренко опинився у Бостоні в січні 1865 року‚ згодом переїхав до Каліфорнії. Ми дещо знаємо про нього лише завдяки тому‚ що залишив по собі слід „чорним по білому“ – видавав газету „Аляска Геральд“. Також і про героя Громадянської війни і особистого товариша Авраама Лінкольна генерала Івана Турчина ми б нічого не знали‚ якби не польські автори‚ які зробили з цього леґендарного українця поляка‚ дарма що американці називали його „Відважним козаком“.
Є ще спорадичні свідчення про присутність українських людей в різних американських штатах і канадських провінціях ще в другій половині ХVІІ ст. Але це все ті випадкові „пазли“‚ з котрих годі скласти виразну документальну картину. Залишається лише пошкодувати‚ що багато цінного матеріялу пропало для докладного дослідження тодішніх обставин і людських доль. Оце вже направду – тіні забутих предків.
А незабуті починаються з заснуванням УНСоюзу: його історія повною мірою збігається з історією нашої американсько-канадської діяспори. Бо кожна без винятку ділянка життя об’єднаної у цій великій організації громади задокументована. Зі сторінок „Свободи“‚ а відтак і „The Ukrainian Weekly“‚ зі щорічних союзових альманахів‚ з архівів сотень Відділів УНСоюзу можна безпомильно відтворити системну‚ багатогранну і багаторівневу історію американської України. Довідаємося‚ хто і де будував церкви‚ школи і народні доми‚ хто навчав дітей і виховував молодь‚ хто засновував перші хори‚ оркестри і драматичні гуртки‚ спортові оселі‚ пластові і сумівські табори‚ наукові центри і видавництва‚ хто не дав заглухнути українській ідеї в людських серцях і хто завдяки своїм талантам і праці здобував загальноамериканське визнання і славу.
Проте‚ Український Народний Союз має за собою ще більшу‚ ще унікальнішу заслугу – справді загальноукраїнського історичного значення‚ бо кидає ясне світло на дуже складне питання: чому тут‚ в Америці і Канаді‚ так швидко й успішно відбувся процес переростання української етнічної генези в генезу національну? Адже перша хвиля іміґрантів‚ людей з різних закутків‚ були слабо між собю пов’язані навіть етнічним зв’язком‚ вже не кажучи про національне самоусвідомлення. Й от за лічені роки‚ ще перед Першою світовою війною‚ постає духовно й культурно єдина українська громада‚ національно свідома – попри другорядні етнічні‚ конфесійні чи мовні різниці. Як це могло статися – в той час‚ коли на матірній землі цей процес тривав так тяжко і так довго? Відповідь – в цьому одному слові: свобода. У пригнобленій чужими державами бездержавній Україні національна свідомість не мала можливости піднятися й набути сили. І тільки в Америці й Канаді‚ країнах свободи‚ українці довели собі і світові‚ що вони є єдиною‚ закоріненою у віки‚ а тому незнищенною нацією.