Редакційна, 19 лютого 1994 року. 

Коли 100 років тому з ініціятиви ,.Свободи“ постав, як братська допомогова установа, Український Народний Союз, засяг його зацікавлення і праці охоплював буквально всі ділянки життя тодішньої української громади в Америці. Український Народний Союз перший почав видавати цілий ряд самоосвітніх книжечок бібліотеки „Просвіта“, як і серію англомовних творів з інформаціями про Україну, її народ, історію і культуру. Той же Союз організував хори й аматорські театральні вистави, як і став першою установою, що дбала про покращання економічного стану бідного суспільства, але в той чам час дбав теж. щоб на Версальську мирову конференцію, що закінчувала Першу світову війну, вислати відсіль українську делеґацію, щоб за кулісами діяти у користь України. 

Піонери УНСоюзу здавали собі справу з величезних вимог тодішнього часу, коли була ще незорена нива українського поселення на цьому континенті, і з величезних труднощів, які чекають на шляху організування тієї молодої громади. Тому з ініціятиви Українського Народного Союзу постав Злучений Український Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК), авторизована державою українська установа, яка відіграла історичну ролю в переселенні з Европи десяток тисяч українських втікачів, жертв Другої світової війни, які рятували життя від большевицької сарани, що наступала зі Сходу. 

І щойно з приїздом до Америки тієї нової хвилі українських іміґрантів пішла вже швидким ходом диференціяція життя і творчости українського суспільства в Америці. Щойно тоді постали окремі установи й організації, які перебрали на себе тягар праці в ділянках економіки і культури: постали українські щадниці й кооперативні банки, постали школи при церквах, виростали народні доми, відродилося на американському ґрунті Наукове Товариство їм. Шевченка, постала Українська Вільна Академія Наук, згодом постали такі перлини української культури, як Український Науковий Інститут при Гарвардському Університеті й Український Інститут Америки у Ню-Йорку. Постали музеї, заснувались великі хори й театр з професійними силами, спортові товариства, жіночі і молодечі організації. 

А втім Український Народний Союз ні трохи не втратив на значенні і впливах від отієї нової мережі українських установ і організацій. Навпаки: Український Народний Союз став неначе „шапкою“ для всієї тієї вже здиференціонованої громади, став справжнім Батьком-Союзом. Став ним і є ним по нинішній день. Стрижнем Українського Народного Союзу було і є – українство. Членська грамота УНСоюзу є виказкою приналежности до української спільноти в Америці. Колишній головний редактор „Свободи“ д-р Лука Мишуга став ідеологом не тільки цього українського щоденника і УНСоюзу. але ідеологом української громади в діяспорі, бо його концепція ,,двох батьківщии” помогла зберегти в різних державах світу вірних Україні патріотів та водночас льояльних громадян даних країн із власними конституціями і власними правними ладами.

Час не стоїть на місці. Процес природної асиміляції до чужомовного оточення можна припинювати, але неможливо зліквідувати. Українська діяспора корчиться, бо й природний приріст менший, як відхід у засвіти. Відродження української соборної демократичної держави зелектризувало всю діяспору, зокрема українські громади в Америці та Канаді. I знову Український Народний Союз опинився у проводі безпосередніх зв’язків, двосторонніх відвідин та допомогової акції для різних культурно-харитативних цілей. Із усіх установ усієї української діяспори найбільш відомий в Україні Український Народний Союз і нема такого видатного діяча України, який, відвідуючи Америку, не відвідав би Головну Канцелярію УНСоюзу та редакції „Свободи“ й „Українського Тижневика“.

Впродовж минулих 100 літ приходилося УНСоюзовІ переживати різні, інколи дуже важкі, коротші й довші епізоди. Згадати б, наприклад час великої економічної депресії за президентури Герберта Гувера, чи час протиукраїнської нагінки ворожих нам сторін. УНСоюз переборював усі ті труднощі і привик, що на довгому життєвому шляху стрічається і терня І колючки.

Невідомо, хто назвав УНСоюз „Українською Заморською Твердинею“, але ця назва правильна. Встоялася ця твердиня впродовж різних негод і встоїться у майбутньому – на службі великій українській нації, на службі українській спільноті на цій землі та у розумінні однаково прав, як і обов’язків супроти американської великодержави, яка дала нам можливість не тільки матеріяльно жити і плекати рідну культуру й рідні економічні установи, але й залишатися у найтіснішому духовому зв’›язку з українським материком, з батьківщиною наших батьків і прадідів.