Редакційна, 20 лютого 2004 року.
22 лютого виповнюється 110 років від дня заснування Українського Народного Союзу. Неможливо не схвилюватися, подумавши, що ця подія сталася ще в XIX ст., бо ж тепер ми живемо вже в XXI! І не випадково вона припала саме на цей день, а не на інший: дата 22 лютого має подвійне ідейне звучання, адже це день народження першого Президента Америки Джорджа Вашінґтона, з іменем якого пов’язані засади людських прав і свобод, на котрих засноване американське суспільство. Водночас ці демократичні засади відкривали перед першими еміґрантами з України можливість об’єднати зусилля, розпочати організоване і надзвичайно важливе за змістом громадське життя, передусім в ділянці матеріяльної і духовної взаємодопомоги.
„Як є потрібна для риби вода, для птаха – крила, як спраглому – криниця, як голодному – хліб, як, нарешті, кожному треба повітря, так само і для нас, розсіяних тут українців, треба народної організації, тобто такого братства, такого всенародного товариства, до котрого кожен українець, де б він не був, де б і далеко не жив, повинен до цього братства, до цієї великої української родини, фамілії, належати”, – писав наприкінці 1893 року перший головний редактор „Свободи” о. Григорій Грушка.
І коли 1 березня 1894 року газета повідомила про установчі збори у Шамокіні 22 лютого і про їхній історичний результат – заснування української допомогово-братської організації, то цей небуденний заголовок газетної статті – „Совершишася!” – означав зматеріялізування і на вільній землі Вашінґтона найдорожчої з усіх українських ідей – ідеї загальнонаціональної і загальнохристиянської солідарности.
Потрапивши в умови свободи, наші люди не тільки перемогли всі іміґрантстькі труднощі і встояли на ногах, але при цьому виявили надзвичайно цінні прикмети – здатність до об’єднання, до взаємодопомоги, до активного культурного і духовного життя, до свідомого відповідального збереження своєї національної ідентичности, рідної культури, і водночас – до свідомого і відповідального засвоєння культури країни, котра їх прийняла. Ріст і розвиток УНСоюзу – це невпинний і послідовний ріст і розвиток нашої людини і нашої громади.
110 років діяльности УНСоюзу – це довга дорога, вимощена суспільно-корисними справами. „Єдина українська установа породила, виплекала і пустила в люди, стільки зорганізованого доробку, що його годі навіть перечислити. А тому, коли хтось із нас появлявся вперше в цьому вавилонському граді, Ню-Йорку, негайно квапився побувати за Гудзоном, сподіваючись знайти там і торкнутися власними руками тієї Мекки української – УНС… Можливо, в цілості плянетарного засягу ці три літери, УНС, займають непомітне місце, їх не знайдете у популярних енциклопедіях, але з якоїсь іншої, інтимнішої точки зору ця інституція таїть в собі великий, шляхетно-повчальний зміст чи не найскладніших людських проблем нашого збентеженого світу”, – писав ще 30 років тому Улас Самчук.
Життя людське ніколи не обходиться без проблем, тим більше життя еміґрантське, як тепер кажуть, діяспорне. Тут важливо мати на щось спертися, і УНСоюз був саме такою надійною опорою у фінансовому і національно-громадському, людсько-братському розумінні. Були легші, успішніші часи, були й тяжчі, були й дуже тяжкі, якщо згадати повоєнну нагінку всіх лівацько-проросійських сил Америки на американське українство і конкретно на УНСоюз як провідну його організацію, але ця опора, фінансово-зебезпеченева і моральна, не впала і навіть не захиталася, на демократичних принципах гуртуючи громаду і в той самий час твердо виступаючи в обороні українського народу та його невід’ємного права на волю і незалежність. Предметом нашої гордости є, що ця праця не лише історія – вона продовжує бути щоденною дійсністю.