by UNA | 2019 22, Feb | Announcements
Редакційна, 20 лютого 2004 року.
22 лютого виповнюється 110 років від дня заснування Українського Народного Союзу. Неможливо не схвилюватися, подумавши, що ця подія сталася ще в XIX ст., бо ж тепер ми живемо вже в XXI! І не випадково вона припала саме на цей день, а не на інший: дата 22 лютого має подвійне ідейне звучання, адже це день народження першого Президента Америки Джорджа Вашінґтона, з іменем якого пов’язані засади людських прав і свобод, на котрих засноване американське суспільство. Водночас ці демократичні засади відкривали перед першими еміґрантами з України можливість об’єднати зусилля, розпочати організоване і надзвичайно важливе за змістом громадське життя, передусім в ділянці матеріяльної і духовної взаємодопомоги.
„Як є потрібна для риби вода, для птаха – крила, як спраглому – криниця, як голодному – хліб, як, нарешті, кожному треба повітря, так само і для нас, розсіяних тут українців, треба народної організації, тобто такого братства, такого всенародного товариства, до котрого кожен українець, де б він не був, де б і далеко не жив, повинен до цього братства, до цієї великої української родини, фамілії, належати”, – писав наприкінці 1893 року перший головний редактор „Свободи” о. Григорій Грушка.
І коли 1 березня 1894 року газета повідомила про установчі збори у Шамокіні 22 лютого і про їхній історичний результат – заснування української допомогово-братської організації, то цей небуденний заголовок газетної статті – „Совершишася!” – означав зматеріялізування і на вільній землі Вашінґтона найдорожчої з усіх українських ідей – ідеї загальнонаціональної і загальнохристиянської солідарности.
Потрапивши в умови свободи, наші люди не тільки перемогли всі іміґрантстькі труднощі і встояли на ногах, але при цьому виявили надзвичайно цінні прикмети – здатність до об’єднання, до взаємодопомоги, до активного культурного і духовного життя, до свідомого відповідального збереження своєї національної ідентичности, рідної культури, і водночас – до свідомого і відповідального засвоєння культури країни, котра їх прийняла. Ріст і розвиток УНСоюзу – це невпинний і послідовний ріст і розвиток нашої людини і нашої громади.
110 років діяльности УНСоюзу – це довга дорога, вимощена суспільно-корисними справами. „Єдина українська установа породила, виплекала і пустила в люди, стільки зорганізованого доробку, що його годі навіть перечислити. А тому, коли хтось із нас появлявся вперше в цьому вавилонському граді, Ню-Йорку, негайно квапився побувати за Гудзоном, сподіваючись знайти там і торкнутися власними руками тієї Мекки української – УНС… Можливо, в цілості плянетарного засягу ці три літери, УНС, займають непомітне місце, їх не знайдете у популярних енциклопедіях, але з якоїсь іншої, інтимнішої точки зору ця інституція таїть в собі великий, шляхетно-повчальний зміст чи не найскладніших людських проблем нашого збентеженого світу”, – писав ще 30 років тому Улас Самчук.
Життя людське ніколи не обходиться без проблем, тим більше життя еміґрантське, як тепер кажуть, діяспорне. Тут важливо мати на щось спертися, і УНСоюз був саме такою надійною опорою у фінансовому і національно-громадському, людсько-братському розумінні. Були легші, успішніші часи, були й тяжчі, були й дуже тяжкі, якщо згадати повоєнну нагінку всіх лівацько-проросійських сил Америки на американське українство і конкретно на УНСоюз як провідну його організацію, але ця опора, фінансово-зебезпеченева і моральна, не впала і навіть не захиталася, на демократичних принципах гуртуючи громаду і в той самий час твердо виступаючи в обороні українського народу та його невід’ємного права на волю і незалежність. Предметом нашої гордости є, що ця праця не лише історія – вона продовжує бути щоденною дійсністю.
by UNA | 2019 22, Feb | Announcements
Редакційна, 19 лютого 1994 року.
Коли 100 років тому з ініціятиви ,.Свободи“ постав, як братська допомогова установа, Український Народний Союз, засяг його зацікавлення і праці охоплював буквально всі ділянки життя тодішньої української громади в Америці. Український Народний Союз перший почав видавати цілий ряд самоосвітніх книжечок бібліотеки „Просвіта“, як і серію англомовних творів з інформаціями про Україну, її народ, історію і культуру. Той же Союз організував хори й аматорські театральні вистави, як і став першою установою, що дбала про покращання економічного стану бідного суспільства, але в той чам час дбав теж. щоб на Версальську мирову конференцію, що закінчувала Першу світову війну, вислати відсіль українську делеґацію, щоб за кулісами діяти у користь України.
Піонери УНСоюзу здавали собі справу з величезних вимог тодішнього часу, коли була ще незорена нива українського поселення на цьому континенті, і з величезних труднощів, які чекають на шляху організування тієї молодої громади. Тому з ініціятиви Українського Народного Союзу постав Злучений Український Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК), авторизована державою українська установа, яка відіграла історичну ролю в переселенні з Европи десяток тисяч українських втікачів, жертв Другої світової війни, які рятували життя від большевицької сарани, що наступала зі Сходу.
І щойно з приїздом до Америки тієї нової хвилі українських іміґрантів пішла вже швидким ходом диференціяція життя і творчости українського суспільства в Америці. Щойно тоді постали окремі установи й організації, які перебрали на себе тягар праці в ділянках економіки і культури: постали українські щадниці й кооперативні банки, постали школи при церквах, виростали народні доми, відродилося на американському ґрунті Наукове Товариство їм. Шевченка, постала Українська Вільна Академія Наук, згодом постали такі перлини української культури, як Український Науковий Інститут при Гарвардському Університеті й Український Інститут Америки у Ню-Йорку. Постали музеї, заснувались великі хори й театр з професійними силами, спортові товариства, жіночі і молодечі організації.
А втім Український Народний Союз ні трохи не втратив на значенні і впливах від отієї нової мережі українських установ і організацій. Навпаки: Український Народний Союз став неначе „шапкою“ для всієї тієї вже здиференціонованої громади, став справжнім Батьком-Союзом. Став ним і є ним по нинішній день. Стрижнем Українського Народного Союзу було і є – українство. Членська грамота УНСоюзу є виказкою приналежности до української спільноти в Америці. Колишній головний редактор „Свободи“ д-р Лука Мишуга став ідеологом не тільки цього українського щоденника і УНСоюзу. але ідеологом української громади в діяспорі, бо його концепція ,,двох батьківщии” помогла зберегти в різних державах світу вірних Україні патріотів та водночас льояльних громадян даних країн із власними конституціями і власними правними ладами.
Час не стоїть на місці. Процес природної асиміляції до чужомовного оточення можна припинювати, але неможливо зліквідувати. Українська діяспора корчиться, бо й природний приріст менший, як відхід у засвіти. Відродження української соборної демократичної держави зелектризувало всю діяспору, зокрема українські громади в Америці та Канаді. I знову Український Народний Союз опинився у проводі безпосередніх зв’язків, двосторонніх відвідин та допомогової акції для різних культурно-харитативних цілей. Із усіх установ усієї української діяспори найбільш відомий в Україні Український Народний Союз і нема такого видатного діяча України, який, відвідуючи Америку, не відвідав би Головну Канцелярію УНСоюзу та редакції „Свободи“ й „Українського Тижневика“.
Впродовж минулих 100 літ приходилося УНСоюзовІ переживати різні, інколи дуже важкі, коротші й довші епізоди. Згадати б, наприклад час великої економічної депресії за президентури Герберта Гувера, чи час протиукраїнської нагінки ворожих нам сторін. УНСоюз переборював усі ті труднощі і привик, що на довгому життєвому шляху стрічається і терня І колючки.
Невідомо, хто назвав УНСоюз „Українською Заморською Твердинею“, але ця назва правильна. Встоялася ця твердиня впродовж різних негод і встоїться у майбутньому – на службі великій українській нації, на службі українській спільноті на цій землі та у розумінні однаково прав, як і обов’язків супроти американської великодержави, яка дала нам можливість не тільки матеріяльно жити і плекати рідну культуру й рідні економічні установи, але й залишатися у найтіснішому духовому зв’›язку з українським материком, з батьківщиною наших батьків і прадідів.
by UNA | 2018 27, Jul | Community event
The Dobriansky Brothers vocal trio. (Photo: Levko Khmelkovsky)
KERHONKSON, N.Y. – More than mere merrymaking, Soyuzivka’s 12th annual Ukrainian Cultural Festival was above all, a celebration of the global Ukrainian family. At the same time, this festival not only illustrated changes already in place at Soyuzivka, but also pointed to bigger transformations just around the corner for all our communities.
Thousands of guests from many corners of the world, young and old, flocked to the Ukrainian National Foundation’s (UNF) mountain eyrie in the airy heights of the Shawangunk Ridge on July 13-15. In addition to sharing ethnic pride, participants were united by deep concern over issues affecting all Ukrainians: their war-torn homeland, help for students and orphans, and finding ways to popularize their rich culture.
When two star performers could not appear due to visa issues, the festival’s tireless artistic administrator Roma Lisovich (who is also the UNF’s treasurer) arranged to fly in fiery singer Anastasia Prykhodko. Ukrainian adaptability was further tested when a thunderstorm drenched the Saturday evening outdoor show, sending the audience scurrying for cover. Yet, the resilient fans did not go home. Many sheltered under vendor tents, singing their own songs. Eventually, the concert resumed inside the Veselka Pavilion, hosted by witty TV celebrity Petro Maha of Kyiv.
“Retro Lviv” fund-raiser
On Friday evening, under a tent near the Lviv Building, an event was held that addressed the heart of the matter: questions about the future not only for Soyuzivka, but for the Ukrainian community at large. Before an audience of donors, the newly elected president of the Ukrainian National Foundation, Dr. Wasyl Szeremeta outlined the foundation’s concerns, and what its activities will mean for all of us in coming years.
“There is no place like Soyuzivka!” he declared, “Yet at the same time, Soyuzivka is much more than a recreational center. I’m from Philly. Sadly, I have witnessed organizations and properties go belly-up because communities took them for granted. When the UNF took over Soyuzivka, we were able to establish this center as a non-for-profit, where donors are now able to deduct most of the amounts they contribute. More importantly, people must realize that while Soyuzivka is one important part, the UNF’s vision must involve far-reaching plans in the areas of culture and heritage for all of our Ukrainian communities.”
Consul Ilona Lapa then explained how Ukraine’s Consulate General in New York cares for Ukrainian orphans adopted by American families. (Over the following two days, I was to have more opportunities to speak at length with Dr. Szeremeta and Ms. Lapa.)
At the “Retro Lviv” fund-raiser for Soyuzivka (from left) are: Ukrainian National Association Advisor Nicholas Fil, Ukrainian National Foundation President Dr. Wasyl Szeremeta, Consul Ilona Lapa of Ukraine’s Consulate General in New York, UNA Advisor Bohdana Puzyk and UNA First Vice-President Slavko Tysiak. (Photo: Adrian Bryttan)
Garbed in uncompromising black, pop singer Ms. Prykhodko cranked up the temperature with her silky contralto voice, belting out two songs, including “Embrace the Wings,” set to her own words and music. The popular Ms. Prykhodko had represented Russia in the 2009 Eurovision Song Contest, but in 2014 she vowed never to perform in Russia again, where she still has a huge following.
The first time she spoke Ukrainian was when she engaged a lady to teach her the language of her ancestors. Ms. Prykhodko appeared before the participants of the Maidan, actively supported a united Ukraine during Russian invasions and recently went on a tour for Ukrainian troops in the Donbas region.
Remarkably, the evening’s second performer, “Orest Lutiy,” had grown up unawares in the same Kyiv building as Ms. Prykhodko. Actor Antin Mukharsky developed the stage persona of “Orest Lutiy,” a fictitious “professor of anthropology from Stryi.”
To troll Moscow, Mr. Lutiy revels in smash-mouth songs like “Kill the Muscovite Inside You,” “O Bandera, You Ukrainian Apostle,” as well as other tunes with unprintable lyrics. (Due to his political activism, Mr. Lutiy said his family life was well-nigh shattered in 2011.) A big fan of the subversive style of the earlier Hadyukin Brothers band, he believes the counter-culture will eventually succeed in Ukraine.
Performers on the festival stage
The following day on the great outdoor stage, after the presentation of colors by Ukrainian American Veterans, the Ukrainian Dumka Chorus kicked off the concert with a series of appropriately light and festive songs, including a new arrangement by conductor Vasyl Hrechynsky.
The master of ceremonies, Mr. Maha, continued to delight everyone with his witty banter, while interspersing sincere reflections on today’s problems in Ukraine. Also featured in the afternoon show were the Dobriansky Brothers vocal trio and singer Khrystyna V. The Malvy duo of Ulana and Kalyna Leshchuk beguiled listeners with their vocals and bandura playing.
Vasyl Popadiuk demonstrated once again why he is a world-class jazz violin virtuoso, whether improvising on a soulful ballad, or off to the races with his lightning bow arm. Mr. Popadiuk, Mr. Maha, Andrij Dobriansky and Marianka Hawryluk constituted the quartet of masters of ceremonies for the festival weekend’s events.
The Roma Pryma Bohachevsky Ukrainian Dance Workshop, under executive director Ania Lonkevych and artistic director Orlando Pagan, presented its unique brand of evocative compositions, based on folk dances and structured with the elegance of classical ballet. Particularly lovely was the composition “Melodia,” choreographed by Stefan Calka.
Sunday, the final day of the festival, featured two documentary films: “Recovery Room” directed by Adriana Luhovy, which tells the story of a Canadian medical mission to Ukraine and the wounded warriors they treat; and “When we Starve,” prepared for the 85th anniversary of the genocidal famine of 1932-1933 in Ukraine, and presented by the U.S. Holodomor Committee and the Ukrainian Medical Association of North America.
Fun and games
The Ukrainian Cultural Festival weekend also offered plenty of fun and good-natured silliness. The vendors’ diverse offerings drew hundreds of guests. Meanwhile, near the Veselka pavilion, at the Ukrainian National Association’s information center in the gazebo, girls vied to have their faces painted by Shelly from Athena Entertainment. A blue-and-yellow unicorn design was the clear favorite amid the youngest set.
Not to be outdone, two guest artists from Ukraine conceded nothing in the body-painting department. Ms. Prykhodko exhibited arm tattoos: a crow, a lotus flower and a peony, plus the names and birthdates of her two children. But the supreme “Illustrated Man” was Mr. Mukharsky (a.k.a. Orest Lutiy), who claims to have carved a treasure-trove of tattoos over most of his hirsute hide; the ones visible on his arms show a likeness of his mother, a drawing of Kozak Mamai, the words “Love, Gratitude, Ukraine” and “No Slaves Are Allowed In Heaven.”
Sasha Gutmakher and a couple of competitors at the popular varenyky-eating contest. (Photo: Adrian Bryttan)
The long-anticipated varenyky-eating contest attracted cheering, partisan fans on Saturday afternoon, prefaced by Khrystyna V (who also sang on the festival stage) warbling the official contest song. Refereed tongue-in-cheek by Sasha Gutmakher, nine contestants (suspiciously, many from Ivano-Frankivsk) dove into the dainty dumplings, which disappeared deftly down their digestive ducts. When the smoke cleared, neophyte Pavlo Schyka emerged the victor. Maintaining he nibbles only modest portions back home, Mr. Schyka ruminated, “Maybe I won because I washed these varenyky down with two beers… oh, and I used my hands and fingers.” There you have it, bachelorettes – this bachelor is a real go-getter, sure to polish off anything you serve up. (Naturally, he deploys knife and fork when seated at dinner with a lady.)
And speaking of food…
Soyuzivka’s Chef “Snake”
Andrey Sonevytsky, the cheerful chef presiding over Soyuzivka’s kitchen, is a graduate of the Culinary Institute of America. Though he’s christened after Metropolitan Andrey Sheptytsky, everyone here calls him “Snake.” Since becoming head chef in 1995, Chef Snake has prepared over 1 million servings at Soyuzivka. (Confidentially, his reptilian nickname evolved when the Yonkers, N.Y., Krylati soccer coach remarked at his “snaking” around the playing field.)
For this three-day festival, the Soyuzivka kitchen staff made 20,000 varenyky (never powdered potatoes!), 800 stuffed cabbages, 700 pieces of chicken, 600 sausages, 1,200 shashlyky, 400 pounds of cabbage, 60 gallons of hot and cold borshch, and roasted 25 pounds of swordfish and 50 pounds of filet mignon. (When questioned about his velvety filet mignon, the chef replied with good humor why this particular cut should never be well-done.)
But how can anyone manage to cook hundreds of different meals daily and still serve them fresh and warm?
Mr. Sonevytsky divulged: “When cooking for large groups, the secret is to prep items ahead of time and to learn how to undercook. Once the final cooking is complete, we keep the portions warm in huge “thermoses” which can be set up anywhere on the estate grounds. You must learn to strike a balance and include extra portions just in case. My staff always enjoys any servings left over.” (No anorexics in the Snake Kitchen.)
Mr. Sonevytsky runs an efficient but happy crew under the buff lights of his subterranean galley in Main House. His assistant for 17 years, Svitlana Mycak, described all the intricate stages of prep and cooking during their sometimes 16-hour-long days. Chef Snake has catered 500 weddings at Soyuzivka and over 2,000 additional special functions, often singlehandedly. Often, he pipes in music for his workers, but always keeps a hockey stick handy for the occasional slap-shot at a rare burnt croissant (they’re made fresh in his kitchen).
Summing up, Mr. Sonevytsky said simply: “I love this place. It’s my home, not just a job.”
Just a few chairs are left as the crowd gathers for the start of Saturday evening concert. (Photo: Adrian Bryttan)
Soyuzivka today
Anyone who visited Soyuzivka 50 years ago would now be struck by many changes. According to Ms. Lisovich, the UNF’s extensive renovation program has included: Main House ($700,000), a new water tank and reservoir ($400,000), roads ($250,000). Still needed are a new barracks for children’s camps ($300,000), renovations for the pool deck ($225,000), Uzhhorod ($180,000), Odesa ($65,000), and a steam room and spa for Poltava ($50,000).
But it is not only that physical facilities have been updated. Mushrooming camp activities draw more and more participants, especially after Maidan. These include the popular Roma Pryma Bohachevsky Dance Academy, the Sitch sports camp, USCAK tennis tournaments, Plast Ukrainian Scouting Organization’s “Ptashata” day camp program, and Heritage and Discovery camps for children. There are also wellness, alternative medicine and yoga weekends, cooking workshops by the chef, and hiking. During the “off season,” local groups such as Polish Bible camp and ballroom dancing are hosted at Soyuzivka Heritage Center.
Blue-and-yellow unicorns were all the rage in face-painting at the Ukrainian National Association gazebo. Just ask Kateryna Golovko. (Photo: Adrian Bryttan)
UNF’s new president
On Saturday, Dr. Szeremeta shared more of the Ukrainian National Foundation’s hopes: “Soyuzivka is only one part of the UNF’s vision, which involves Ukrainian communities at large. The plan is to continue developing more cultural activities and for Soyuzivka to evolve into a real Heritage Center. Change is hard and slow. This has been the first summer where all the rooms have been available. But what to do when it rains? It would be nice to have a permanent performing arts center, or a chamber-size concert hall that could also be utilized by local performers and organizations.”
“We would be happy, for example, to host the Detroit Bandurist Chorus for their summer camp. Or have a series of Ukrainian artists in residence, and even our own museum and library. And why couldn’t all our cities contribute toward a centralized Holodomor museum right here? Eventually, the foundation might take Ukrainian publications under its wing as well. The important point is for the public to understand and support the wide-ranging work of this foundation.”
Maria Zhukevych hopes to win a Kindle, as Maria Drich of the Ukrainian National Association looks on. (Photo: Adrian Bryttan)
Best buddies for life
A truly heart-warming story is the attentive care devoted to adopted children at Soyuzivka. Even after they receive their new American parents, Ukrainian orphans are legally still citizens of Ukraine until they reach the age of 18. Consul Lapa manages the adoptive families program through the Consulate General of Ukraine in New York. More than merely making sure the children are safe and well-cared-for, Ms. Lapa helps arrange the annual weekend when all parents and their adoptees can meet while staying at Soyuzivka Heritage Center.
Ms. Lapa explained to me the problems facing children who previously had only lived in institutional buildings: “Their new form of life within a nuclear family can be complicated for children. It is most crucial that they feel genuine love and warmth, that their identity and self-esteem are respected and reinforced.” Indeed, several loving American families have even adopted and are raising Ukrainian children born with physical handicaps.
During these get-togethers at Soyuzivka, families participate in cultural programs: the adopted children are eager to learn of their heritage and history, and some of the language. They enjoy trying folk dances, singing songs, hearing the bandura, and creating their own vases or pysanky. Children who have attended several of these annual events look forward to seeing their friends from previous years. Many become soul-mates and buddies for life.
Only a small sample of Orest Lutiy’s personal tattoo collection. (Photo: Adrian Bryttan)
Student workers from Ukraine
Volunteer Bohdana Puzyk, who is an advisor on the Ukrainian National Association’s General Assembly, has been Soyuzivka’s liaison with the U.S. State Department, coordinating Ukrainian students who arrive for summers on Work and Travel permits. About 20 students annually are admitted via this program. Each is responsible for registration costs and airfare, but after a summer’s work, students can pay off those fees and still have enough left to finance one year of college education back in Ukraine.
Third-generation Ukrainian, lifeguard Patrick Monks resides with the Ukrainian students, and told me many speak four or five languages and are very hard-working. During their free time, students travel to sightsee America. Worker success stories include a local Ukrainian girl who married a boy from Dnipro; both are now successfully employed on the West Coast. Others have also made arrangements to remain behind legally, in order to study for careers in medicine and photography.
Another success story is that of Miss Soyuzivka 2018 Bella White, a Ukrainian orphan from Odesa adopted by a Pennsylvania family. She plans to study linguistics in college. Ms. White explained: “I first visited Soyuzivka three years ago as a guest; I liked it so much I signed on to work for the next two summers. Here you learn responsibility and leadership. In general, America is amazing. The first time I went to a grocery store, I couldn’t understand why folks smiled at me. People were so nice and helpful, and even if you don’t know them, they’ll help you.”
Tension mounts as the varenyky-eating contest is about to get under way. (Photo: Adrian Bryttan)
More than a great festival
There’s festivals… and then there’s festivals. To underscore this point, I’d like to add a bit of historical lore.
Just under 30 miles via County Road 3 from Soyuzivka lies Woodstock, site of the “legendary” 1969 mega-event that hosted a six-months-pregnant Joan Baez, a rain-drenched Ravi Shankar and a wacked-out Jimmy Hendrix, just one pluck away from exploding his psychedelic guitar, spazzing his way through the national anthem.
For thousands of Woodstock’s attendees it became a massive, teeming, squalid nightmare: traffic jams, reeking portable johns, scorched eyeballs and tons of resulting garbage. But, as we’ve been told, it was peace, love, music – that sort of thing. Yet even now, people are still wondering just what the heck was all that fuss about?
By contrast, in coming years the annual Ukrainian Cultural Festival and Soyuzivka itself have the potential to evolve beyond a unifying hub for North American communities and emerge as a vibrant cultural and heritage center for all Ukrainians. That is, provided everyone gets behind it and supports the UNF. If we succeed – wow! That’ll be just outtasight!… Peace.
